Історія міст і сіл Волині.

Міністерство науки і освіти України

Загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня с. Дідичі

Історія міст і сіл Волині

НАПРЯМ «Волинь – від краю до краю»

Дідичі 2014

Дідичі – cело, центр сільської ради, розташоване  на південному сході Ківерцівського району Волинської області на межі Полісся і Лісостепу. Межує на півночі з с. Ромашківка, на південному сході з смт. Олика та с. Горянівка, на півдні з с. Жорнище, на заході з с. Одеради, на північному заході з с. Хром̕̕яків Ківерцівського району і на  сході з  Млинівським районом  Рівненської області. Дідичі – село, центр сільської ради. Засноване в 1577 році. Знаходиться за 32 км від районного центру, і за 7 км від найближчої станції Олика та автомагістралі Луцьк – Рівне – Житомир – Київ. Площа становить 219,80 га. Географічні координати 50°45′03″ пн. ш. 25°48′12″ сх. д.

За легендами та переказами відомо, що в цій місцевості в давнину стояв хутір, власником якого був заможний господар. Таких людей в середньовіччя називали дідичами. Звідси, ймовірно, й походить назва села.

Цікаві топононіми частин села. Посеред річки, яка протікає через село,  здавна була гребля, де діяв водяний млин та розташовані поряд численні ставки. Тому правобережна частина села, що примикає до лісу називається Застав̕ я. Північна частина села, з церквою в центрі, має одну невеличку вуличку, та закінчується стрімким схилом до річки. Тому ця частина села була названа Кутком. Південно-східна частина села з однієї сторони оточена пагорбом, з другої – греблею, тому, особливо в дощову погоду, там стояли великі калюжі та бездоріжжя. Звідси й назва – Лужа. Найбільший район села, що розміщений в південній частині, в сторону смт. Олика, носить назву Зарудка. За переказами, в сиву давнину на цьому місці були поклади болотної руди.

  Перша згадка про Дiдичi вiдноситься до 1577 року. «Колись, – зазначає  профе­сор О. Цинкаловський, – село належало до князівства Радзивiллiв,  до волостi Олицького замку, а перед тим у 1577 р. до князівства Чарторийського, який  платив з Дідич  вiд 33 димiв на волоках, 11 на пiвволоках  i 3 на чверть волоках, 6 город, 2 городи».   1887 року в селi нараховувалося «107 домiв i 823 жителi, церква дерев’яна, невiдомо коли i ким побудована, водяний млин, школа церковно-приходська  з кiнця 19 ст ... В 1911 р. був паро­вий млин».    Наприкiнцi XIX ст. село належало до Олицької ординарiї.

 Історія села Дідичі тісно поєднана з Оликою. І не тільки тому, що село межує з нею. Олика тривалий період була центром обширних територій, куди входили й Дідичі. Тому його доля здебільшого залежала від цього середньовічного містечка.

На початку ХVІ століття Олика стає власністю великих литовських князів Радзивіллів. 1595-1656 роках Радзивілли стали одними із найбагатших вельмож Речі Посполитої. За даними перепису 1570 і 1577 років, який проводили  польські урядовці, тільки в Луцькому повіті їм належали передмістя Олики – Турчин, Залісоче, Горянівка і Миловиця, села Мительне, Личани, Річища, Чемерин, Носовичі, Жорнище, Одеради, Дідичі, Ромашківка, Дубище, Башлики, Цумань, Карпилівка, Грем’яче, Скреготівка, Берестяни з усіма лісами і землями.

  Після третього поділу Польщі (1795 р.), результатом якого став поділ України між двома імперіями – Російською та Австрійською, всі землі Волині відійшли до Росії. Дідичі, разом з деякими іншими навколишніми селами, а також Олика, на правах приватного містечка, належали до Дубнівського повіту.

Після включення до царської Росії першим серйозним випробуванням для населення Волині стала Вітчизняна війна 1812 року. В Олиці розташувалися тилові частини 2-ї російської армії, якою командував відомий полководець П.Багратіон. Вже влітку 1812 року територія села Дідичі та навколишніх сіл потрапила у вир війни. Французькі окупанти грабували місцеве населення, глумилися над ним. Пiд час вiйни з Наполеоном у примiщеннях палацу Радзивiллiв розташували вiйськовий шпиталь російської apмії, який залишався тут до 1837 р.

 Стрімко летіли роки, проходили століття. У 1861 році в Російській імперії скасоване кріпосне право, відбулася земельна реформа. Жителі села отримали землю (хоч були в общині), стали господарювати краще, зріс добробут, почало збільшуватися село. За архівними даними по перепису 1889 р. в селі проживало 157 жителів, була православна церква, при ній діяла церковно-парафіяльна школа. 1901 року Радзивілли побудували в селі Дідичі перший в окрузі паровий млин.

 Багато горя i страждань жителям села принесла Перша cвiтoвa вiйна. Вона викликала жахливу господарську розруху, негаданим лихом увiрвалася в кожну оселю, невтамовним болем стиснула кожне серце. Для потреб фронту було мобiлiзовано бiльше половини працездатного чоловiчого населення, забрано значну частину коней, вели­кої рогатої худоби, свиней, овець, птицi, збiжжя. Й без того непосильний тягар гірко­го животiння тепер повнiстю перекладався на плечi жiнок, старикiв, пiдлiткiв. З на­ближенням фронту багато цивiльного населення евакуювали в Катеринославську гу­бернiю.

 У серпнi 1915 року австрiйськi вiйська захопили Луцьк, чимало сiл, в тому числі й село Дідичі. Зрештою, бiльшiсть сiл Кiверцiвщини опинилася в прифронтовiй зонi, вiдтак – пiд нищiвним обстрiлом як австро-угорських, так i росiйських вiйськ. Ocтaннi, вiдступаючи, забирали з собою цивiльне населення, навмисне палили села, помiснi двори й палаци, нищили пiдприємства, аби все це не дicталося воpоговi, аби залиши­ти пicля себе пустку.

 Тож обопiльними зусиллями двох воюючих стopiн бiльшiсть сiл було перетворено в згарища i руїни. По дорозi вiд Луцька до Дубно вci населенi пункти були розоренi. В полум’ї вiйни згорiли Дiдичi, а лiсi, що бiля села, до наших днiв збереглися окопи часiв Першої cвiто­вої вiйни та мiсце розташування австрiйської батареї. Через село проходив знаменитий Брусилівський прорив.

Село Дідичі належало до Олицької волості. З пiдписанням Берестейської угоди село окупували нiмецько-австрiйськi вiйська, якi знаходились тут до листопада 1918 року. З грудня 1918 р. по липень 1920 р. в Дідичах квартирували вiйськові Директорiї, а в липнi-серпнi 1920 року село знаходилась у зонi дiї прифронтових opгaнiв радянських вiйськ. Пiсля вiдступу бiльшовикiв з територiї Захiдної України в жовтнi 1920 року i з пiдписанням Ризького мирного договору Дідичі залишилися у складi Польщi. У 1920-1930-х рр. великi кошти вкладалися мaгicтpaтoм у благоустрій Олики. Розпочалася і розбудова села Дідичі. За часів Польщі (1921-1939) в селі відновила свою роботу початкова школа. В 1936 р. в невеличкому малопристосованому приміщенні вчитель Ян Янковський почав навчати дітей. В цьому ж приміщенні продовжували навчатися діти і в післявоєнний період.

 За часів Польщі дідичани брали активну участь у роботі „Просвіти”. Членами „Просвіти”, яка виникла 17 липня 1927 року, були Сиротюк Василь (голова), Сосницький Григорій (секретар), Кошинський Савка (скарбник), Сосницький Микита, Трохимчук Титар – всього 18 членів.

            З давнiх-давен  Дiдичi  опинялися  то  в  складi  Росiйської  iмперiї, то потрапляли пiд гніт Польщi. Життя мешканцiв було неймовiрно важким. Їx обкладали непо­сильними податками, змушували виконувати piзнi повинностi.  Багато селян най­митували у князiв Радзивiллiв, якi раювали в розкiшному Олицькому замку. На олицькому дворi пiд керiвництвом головного комicapa волинських мaєтків князiв Радзивiллiв працювали управитель, рахiвник, два касири, apxiвicт, комiрник, три адвокати, фельдшер, садiвник, городник, три фiльварочних економи, два писарi пивної та горiлчаної броварень, кухар, нати­рач пiдлоги, кiлька шевцiв, численна неквалiфiкована прислуга i декiлька ловчих.

З такою гiркою участю дiдичани миритися не могли. В них наростали настрої  непокори. В тридцятих роках ХХ ст. тут створили страйковий комітет. 1934 року мicцевi селяни взяли участь у масовому сiльськогосподарському страйку. Неодно­разово влаштовувалися демонстрацiї, мiтинги, на яких звучали гасла проти польсь­ких властей, за возз’єднання  захiдноукраїнських  земель зi своїми єдинокровними схiдними братами. Це сталося в вересні 1939 року, коли радянські війська зайняли західно-українські території.

           В сiчнi 1940 року радянська влада утворила Олицький район до якого входило і село Дідичі, що знаходиться за два кілометри від центру Олики, а мiстечко Олика на пiдставi Указу Верховної Ради УРСР вiд 18.10.1940 року вiднесено до кaтeгopiї селищ міського типу. Воно було районним центром до 1957 року, потім Дідичі перебували в складi Цу­манського району, а з сiчня 1963 року входять до Кiверцiвського району.

Із встановленням радянської  влади в Дiдичах спочатку створили тимчасовий сiльком, потiм – сiльраду. Її  головою став член Олицького райкому КП3У  Овсiй  Прокопович  Чумак.  Створений 1940 року колгосп очолив Семен Олексiйович Бiльський.

Не минули села Дідичі і фашистські бомбардування та майже чотирирічна окупація, післявоєнний голод та розруха.

В роки  вiйни село зазнало значних руйнувань та людсь­ких втрат. 24–26 червня 1941 року Дідичі були в епiцентрi великої танкової битви на „плацдармi” Луцьк-Броди-Рiвне-Дубно. Через село проходили танкiсти 9 i 19 маханiзованих корпусiв пiд командуванням генералiв К. Рокоссовсь­кого i М. Фекленка.

28 червня 1941 року фашисти вступили в с. Дідичі.

З 28 червня 1941 р. по 30 сiчня 1944 р. тривала тимчасова нiмецько-фашистська окупацiя Дiдич.  Фашисти завдали селу збиткiв на 3,7 млн. крб. З Дiдич 28 юнакiв i дiвчат окупанти вивезли на каторжнi роботи до Нiмеччини.  Багато жителiв села воювали проти гiтлерiвцiв на фронтах Вели­кої Вітчизняної  вiйни, в партизанських загонах, у вiйську УПА. 207 уродженцiв населених пунктiв сiльради не повернулися з огненних баталiй.

30 січня 1944 року в ходi наступальноїi операцiї Червоної Apмії село Дідичі було визво­лене вiйськами 6-го гвардiйського кавалерiйського корпусу пiд командуванням гене­рала С.Соколова. В селі вiдновили радянську владу, запрацювали партiйнi, дер­жавнi, господарськi органи. 

Вiдразу пiсля Дня Перемоги знову запрацювала сiльрада, яку 10 лiт поспiль очо­лював Савелiй Гнатович Кошинський. Незабаром (1959 року) до неї  приєднали  Гор’янiвську  i Залiсочiвську  сiльськi ради. Бiля керма об’єднаної  сiльради  з 1964 р. по 1975 р. сто­яв Федiр Миколайович Сосницький, якого за старанне ставлення до виконання своїх  службових обов’язкiв нагородили орденом Трудового Червоного Прапора. В 1948 року в Дiдичах вiдновився колгосп (згодом названий iмeнeм Дзержинсько­го), який в кiнцi п’ятдесятих-на початку шiстдесятих pоків  ХХ ст. мав 2044 га землi, з них 1500 га оpної. Тут вирощували високi врожаї  зернових i технiчних культур. Iнтенсивно розвивалося м’ясомолочне скотарство. 1990  року, наприклад,  у госпо­дарствi виробили на 100 га сiльгоспугiдь по 103,9 ц м’яса, по 135 ц молока, надоївши його вiд корови по 3189 кiлограмiв. Piчне ж виробництво яєць колгосп довiв до 110 тис. шт. Свинарка Феонiя Остапович добилася найкращого в районi середньодо­бового приросту кожної  голови свиней – по 462 грами.

         Зрозумiло, що здобутки господарства значною мiрою зумовлювалися мобiлiзую­чою енергiєю й органiзаторськими зусиллями його керiвникiв Антона Степанови­ча Сидоренка, Олексiя Кириловича Гончарука, Василя Григоровича Малiмона, Федора Гавриловича Ладанчука, Миколи Олексiйовича Боярчука ... В селi виросло ряд передовикiв i новаторів  виробництва. За сумлiнну працю удостоїлися  ордена Трудового Червоного Прапора агроном Антон Антонович Жовнiр, пташниця Ольга Олександрiвна Сосницька, ордена „Знак Пошани” - бригадир трактористiв В’ячеслав Олександрович Сосницький, механiзатор Мефодiй Григорович Денисюк.

  В Дiдичах народився i вирiс вiдомий український  лiтературознавець, доктор фiло­логiчних наук, професор, керiвник Шевченкiвського центру при Київському  нацiональному  унiверситетi iм. Т.Г.Шевченка академік Микола Iванович Дубина. Biн дослiджу­вав iсторiю yкpaїнської дожовтневої i сучасної  лiтератури, є  автором праць „Сур­мачi возз’єднання”, „Творчicть Любомира Дмитерка”, „Правда звинувачує”, розвiдок про В.Бобинського, Д. Загула, М. Iрчана, М. Тарновського, В.Гжицького та iн. Микола Іванович є випускником місцевої школи.

Розкинулось село в глибокій долині, з заходу і півночі оточене високими пагорбами Волинської височини, зі сходу і північного сходу – лісами Полісся. Поверхня села, розчленована ярами та балками. Середня висота над рівнем моря 197 м.

Корисні копалини на території села представлені в основному будівельними матеріалами –  глиною та  піском.

Клімат с. Дідичі Ківерцівського району помірно-континентальний: зима м’яка з нестійкими морозами; літо тепле, нежарке, весна і осінь – затяжні із значними опадами. Середня температура січня – -5°С, липня – + 18,5°С; вітер найчастіше переважає західний. Опади випадають у вигляді дощу і снігу, рідше граду. Опадів за рік випадає приблизно 600 – 700 мм.

Зима в нашій місцевості м’яка, похмура, з частими відлигами і невеликими опадами. Сніговий покрив незначний. Весна починається  в перших числах березня. Для неї характерна велика мінливість погоди – холодна  змінюється дуже теплою. Набухають бруньки, з’являються листки на деревах, зацвітають перші весняні квіти.

Влітку переважають західні вітри. Погода тепла, але негаряча навіть у липні. Літо багате на опади. Грози переважають в червні-липні, град випадає в середньому один раз в два роки.

Осінь починається на початку вересня. Зменшується кількість сонячних днів, знижується температура повітря , погода похмура, туман, часто мрячить дощ.

Через територію села Дідичі, в південно-східній частині, протікає річка Путилівка, яка є лівою притокою Горині. Річка є рівнинною, основну роль у її живлені відіграють талі снігові та підземні води. Навесні, під час повені, рівень води може підніматись на 1 – 1,5 м. Влітку та  взимку на річці спостерігається межень, яку порушують паводки, викликані грозовими дощами або зимовими відлигами. Характерною рисою річки у зимову пору є нестійкість крижаного покриву: вона неодноразово скресає і замерзає. Річка є місцем відпочинку місцевого населення. Село багате на ставки, яких у селі є 8, 2 з яких орендуються, одне джерело окультурене, яке широко використовується жителями села.  Озер на території села немає.

В надрах с. Дідичі поширені підземні води, що заповнюють пори та тріщини гірських порід. Утворилися вони за рахунок атмосферних опадів, які не лише стікають по земній поверхні, але й просочуються вглиб, поки не зустрінуть шар глини, крейди чи інших водонепроникних порід. На території села підземні води залягають  на глибині 3-15 м і більше.

Для села Дідичі характерна велика розораність території, лісистість незначна, представлена невеликими гаями серед обширних полів. В цих лісах переважають листяні дерева – дуб, граб, осика, рідше – ясен, липа, береза, груша, невеликі ділянки ялини, в долині річки Путилівка – лозняки.

Тваринний світ села різноманітний і характерний як  для зони мішаних лісів так і для зони Лісостепу.

Найпоширеніші для околиць села такі  дикі тварини: заєць-русак, дикий кабан, лисиця звичайна, білка, їжак, кріт, бобер.

Дуже велика кількість птахів кружляє навколо мальовничого села Дідичі такі як: горобці, польовий жайворонок, сіра ворона, дрозди, лелеки, синиці, дятли та багато інших.

Тваринний світ водойми (р. Путилівка) представлений цінними видами риб таких як щука, плітка, лин, карась, є також цінні птахи, які занесені до червоної книги України такі як: лебідь шипун, чапля сіра. До життя водойм села Дідичі та на їх берегах пристосувались і деякі плазуни: вуж звичайний, ящірка живородна, отруйна гадюка звичайна.

В селі Дідичі ведеться природоохоронна діяльність, пов’язана з контролем за водоохоронною зоною навколо річок, а також на території сільської ради є дуже цікавий природний об’єкт – гідрологічна пам'ятка природи ”Гор’янівські джерела” с.Гор'янівка, площа 0,5га. Дідичівська сільрада. Каскад джерел з кришталево чистою водою, які утворюють струмок, що є початком р. Гор’янівка. Це заповідна територія місцевого значення, яка утворена рішенням обл­виконкому № 226 від 31 жовтня 1991 року.

В селі Дідичі станом на 1 січня 2014 року проживало 923 особи. Дворів – 324. Сільраді підпорядковані також села Горянівка (дворів 180, населення – 433 чол), Залісоче (дворів – 292, населення – 696), Хром’яків (дворів – 55, населення – 155), частина с. Кадище (дворів – 54, населення – 155). Густота населення 412,78 осіб/км². Щодо національного складу то в селі проживає один вірмен, решта населення села складають українці.

Кількість населення в селі щороку зменшується. Основними причинами зменшення народжуваності на початку 2000 років було насамперед відсутністю робочих місць в селі, в відтік сільської молоді до міста.

Середній вік населення с. Дідичі 63 роки. Працездатне населення села становить 410 чоловік, непрацездатне 206 чол., з них зайняте 146 чол., в тому числі в промисловості – 10, сільському господарстві – 23, освіті, культурі – 35. 

Окрасою села є середня загальноосвітня школа, збудована в 1980 році. Тут  довгий час директорували Iвaн Степанович Коришко, Анатолій Олександрович Поздень, на сьогоднішній день директором є Дубина Зінаїда Олексіївна. Школа оснащена сучасною комп’ютерною технікою. В школі працює 24 вчителі,  навчається 134 дитини. Сотні випускників школи стали висококваліфікованими спеціалістами – інженерами, лікарями, вчителями, військовими, робітниками. До послуг трудівників села дитячий садочок „Сонечко”, магази­ни, Дiдичi i Хром’якiв обслуговують фельдшерсько-акушерський пункт, вiддiлення зв’язку,  бібліотека.

Бібліотека бере свої витоки ще з пропольської «Просвіти», а після закінчення Великої Вітчизняної війни розпочала свою роботу хата-читальня, яку заснувала Більська Раїса Семенівна. Вона працювала бібліотекарем з 1947 р. по 1950 р. в хаті Мірченка Федора Миколайовича. Пізніше хата-читальня була перенесена до Більського Семена, в якій працювала Вітко Марія Іванівна (1955-1957 рр.), а в 1957 році приміщення старенької хати-читальні перейменували на бібліотеку, яка на той час обслуговувала 750 читачів. Згодом бібліотека розмістилася в приміщенні сільського клубу. В різні роки її роботу організовували Сосницька Віра Петрівна, для якої роки роботи в нашій бібліотеці стали стартом до роботи в науковій бібліотеці для дорослих м. Рівне, Марценюк Ніна Антонівна, Демидюк Марія Василівна, а з 1972 року й по нині – Кашинська Тамара Сидорівна. Сьогодні читачами бібліотеки є 695 осіб різного віку, а книжковий фонд нараховує 7162 примірники книг.

Є в Дідичах і своя церква «Різдва Пресвятої Богородиці». За архівними даними церкву в селі збудували у 1927 році. Її забудовником був Бубало Герасим, а першим священником – Бичковський Андрій. Функціонувала церква безперервно до 1960 року, а впродовж наступних 30 років її приміщення слугувало колгоспним складом. Стараннями громади в 1990 році церква відновила свою роботу й в 1997 році за рішенням прихожан перейшла в підпорядкування Київського патріархату. Нині служителем храму є Ступінь Петро Михайлович.

Оберегом села є фігура – хрест, який виготовлений Дубиною Анатолієм Зіновійовичем за ініціативи сільського голови Романової Г. П. та  встановлений в центрі села в 2012 році.

Щодо господарської діяльності, то в селі вона спрямована в сільськогосподарському напрямку. Сільське господарство  в Дідичах  є важливою галуззю матеріального виробництва. Значення його полягає в тому, що воно дає продукцію для харчування населення, сировину для промисловості та корм для тварин.  

 Діють в селі такі сільськогосподарські організації:

· Тзов «Мир» - його спеціалізація вирощування зернових культур.

· ПАТ «Зоря» - спеціалізація вирощування цукрового буряка, картоплі, зернових культур, кукурудзи

· ПП «Олика» - спеціалізація вирощування цукрового буряка, картоплі, зернових культур, овочів.

Основою сільського господарства є рослинництво. В селі всього землі займають – 180,5454 га, з них рілля – 167,4954 га, сіножаті – 1,3000 га, багаторічні насадження – 8,9500 га, пасовища – 2,8000 га (табл. 5).

Основною галуззю землеробства в селі є вирощування зернових культур. Головні культури – кукурудза, озима пшениця. Серед технічних культур провідне місце займають цукрові буряки.

Важливою продовольчою культурою як Дідичах так і на всій Ківерцівщині є картопля, яку в народі називають другим хлібом.

Основними овочевими культурами в даній місцевості є капуста, столовий буряк, морква.

Головна галузь тваринництва – скотарство,  розведення великої рогатої худоби. Переважно скотарство м’ясо-молочного напрямку. Корови – цінні свійські тварини. Вони дають молоко, з якого виготовляють сир, сметану, масло. Коні допомагають людям перевозити вантажі, обробляти поля.  Другою  важливою галуззю є свинарство. Місцеве населення розводить свиней заради сала, м’яса, жиру. Заради дієтичного м’яса і яєць розводять курей, качок, гусей, кролів. Гуси дають цінне м’ясо, жир та пір’я. В таблиці 4 вказано чисельність свійських тварин, які вирощують жителі села Дідичі.

Місцеві ставки є в приватній власності підприємця Пащука Л. О., який займається вирощуванням малька.

 Є в селі одне приватне підприємство ВАТ «Олицьке РТП» виготовлення ґрунтообробної техніки.

Література, архівні документи

1.                    Богуш М., Павленко Г. Ківерцівщина: крізь віки і долі. Історико-краєзнавчі нариси. Луцьк: «Надстир̕ я», 2006.

2.                    ДАВО, р-66, оп.4, спр.14, арк. 65, 66.

3.                    Книга пам̕ яті. Волинська область, т.1.

4.                    Природа Волинської області / За ред. К.Г.Гренчука, Львів: «Вища школа», 1975.

5.                    Терський С. Олика. Історичний нарис. Львів, 2001.

                                              Річка Путилівка

Ставок

Околиця села

Сільський садок

Школа